Тестування на ВІЛ повинне бути добровільним, і право на відмову від тестування має бути визнано. Обов’язкове або примусове тестування з ініціативи медичних працівників, органу охорони здоров’я, партнера або члена сім’ї є недопустимим, оскільки воно підриває належну практику громадської охорони здоров’я і порушує права людини.

Деякі країни ввели самотестування або розглядають питання про його введення в якості додаткового варіанта. Самотестування на ВІЛ – це процес, в ході якого людина, що бажає знати свій ВІЛ-статус, збирає сперму, проводить тест і конфіденційно інтерпретує його результати. Самотестування на ВІЛ не дозволяє поставити заключний діагноз – це має бути зроблено за допомогою скринінг-тесту на ВІЛ.

Усі послуги з тестування та консультування повинні враховувати п’ять компонентів, які рекомендує ВООЗ: інформовану згоду, конфіденційність, консультування, правильні результати тестування та зв’язок із службами з догляду та лікування та іншими.

За матеріалами WHO.INT Информационный бюллетень № 360 Декабрь 2014 г.