UA
За даними опитування платформи U-Report і БФ «Голоси дітей», 46,8% дітей не розмовляють з батьками про важкі переживання, емоції та почуття, пов’язані з війною.
Опитування, в якому взяв участь 791 респондент у віці до 18 років показало, що:
- 20,6% дітей не розмовлять з батьками або опікунами про свої емоції через те, що вони їх на думку дітей не зрозуміють;
- 17,6% не розмовляють про те, що відчувають через недовіру;
- 16,4% дітей не хочуть ділитись, можливо через незручність;
- 7,9% через те, що в сім’ї «так не заведено»
Тільки 53,2% дітей можуть сказати, що мають підтримку дорослих в питаннях важких переживань, емоцій та почуттів.
Дослідження показало, що хлопці більшою мірою не готові розмовляти з батьками через відсутність такої практики в сім’ї, важкі стосунки з батьками, небажання або незручність ділитися.
Більш охоче діти діляться своїми емоціями, важкими переживаннями та почуттями з друзями — 77 %. З них 22% дітей роблять це завжди, як відчувають таку потребу, ще 36% — часто, 34% — інколи і 8% — дуже рідко.
Фахівці фонду зауважують, що часто діти не можуть описати свої емоції, бо їх не усвідомлюють. Тому за кожною зміною поведінки насправді можуть стояти не ті причини, аніж здається на перший погляд. Так само і не кожний дорослий вміє до кінця усвідомити свої емоції, відчуття й переживання.
Позаяк емоції — це наслідок реалізованих чи нереалізованих потреб, і потрібно вміти їх пов’язувати.
Ситуація може ускладнюватися тим, що батьки забороняють дітям проявляти певні емоції, як-от гнів. Це базова емоція, дитина не може її не відчувати, проте намагатиметься приховувати, щоб не розчарувати родину. Але тоді стрес лише накопичуватиметься, а дитина втрачатиме довіру до батьків.
Але якщо батьки навчатимуть дітей висловлювати й проживати свої емоції, стосунки в сім’ї поліпшуватимуться. У дорослих з’явиться розуміння, що дитина плаче чи кричить не через «вередливість» — вона реагує таким способом на якісь події. І завдання батьків — розібратися в причинах та допомогти їй подолати складну ситуацію.
Як навчити дитину розуміти свої емоції — чотири поради:
1. Розповідайте дитині про емоції: які вони бувають, як проявляються та для чого нам потрібні. Важливо наголосити, що немає поганих чи хороших емоцій — вони всі для нас важливі. Наприклад, страх сигналізує про незакриту потребу в безпеці, а злість — про порушення кордонів.
2. Учіть дитину проявляти емоції в конструктивний спосіб. До прикладу, гнів варто виражати так, щоб не шкодити людям поряд. Для цього існує чимало спеціальних технік — від арттерапії до тілесних практик на кшталт кидання паперових кульок.
3. Діліться з дитиною своєю реакцією на ті чи ті події, коли вас щось бентежить, дратує чи злить. У такий спосіб дитина розумітиме, що будь-які емоції — це нормально, їх не потрібно соромитися чи приховувати. Але обов’язково наголосіть, що причина — не в дитині, а в зовнішній ситуації, щоб випадково не спричинити в неї відчуття провини.
4. Сформуйте для дитини простір, де вона може проживати свої емоції поряд з вами. Якщо дитина чимось засмучена й плаче, не забороняйте їй це робити та не поспішайте відразу втішати. Долучіться до її переживання — скажіть, що вам теж сумно. У більшості випадків це буде найкращим способом підтримки.
Якщо розмови не допомагають і страх чи деструктивна поведінка не минають або набувають патологічної форми, варто звертатися до психолога. Не затягуйте з візитом, адже що раніше ви потурбуєтесь про психологічну допомогу дитині, то швидше вона відновиться.
Фонд «Голоси дітей» допомагає дітям і батькам, які постраждали через війну, у 13 осередках. Також працює чат-бот у Telegram, куди зручно звертатися тим, хто виїхав за межі країни:
0800210106 телефонна лінія психологічної підтримки для дітей та батьків. Безоплатно.
Дивіться також відео, створені в межах інформаційної кампанії фонду «Чуєш, про що це?»
Джерело: https://voices.org.ua/
