Як впізнати суїцидальні думки та наміри у дитини?

Про те, як батькам впізнати суїцидальні думки та наміри у дитини та чому взагалі підлітки наважуються на самогубство – в матеріалі УП.Життя з психологинями фонду «Голоси дітей» – Антоніною Сорочинською та Оленою Лісовою.

Так що що спонукає підлітків вчиняти самогубство?

Коментар Олени Лісової:

– Як показують дослідження, найчастіше причиною для суїцидів серед підлітків стають переживання сильного стресу, глибокої невпевненості у собі, розчарування собою або іншими людьми, втрата.

За цими причинами найчастіше стоять сімейні проблеми (нерозуміння з боку близьких, відсутність з ними тісного емоційного зв’язку, несправедливе ставлення або й психологічне та/або фізичне насилля вдома тощо).

Приводом до самогубства можуть стати академічні проблеми в школі (проблеми зі шкільною успішністю, конфлікти з учителями) та у спілкуванні з однолітками (нерозділена симпатія, булінг тощо).

Під час війни підліток також може зіштовхнутися з травматичним досвідом, втратами, стати свідком або сам зазнати насилля.

І не маючи достатньо ресурсів, аби впоратися із переживаннями, отримати натомість додатковий стимул до суїциду.

Причиною підліткового самогубства може стати й підліткова депресія. Батьки можуть помітити такі її симптоми, як смуток, дратівливість, безнадія, нудьга та схильність відчувати себе пригніченим майже весь час, втрата здатності радіти та відчувати задоволення.

Якщо такий стан підлітка триває два тижні поспіль, необхідно звернутися на консультацію до дитячого психіатра. Але тут варто пам’ятати й про те, що деякі підлітки вміють приховувати свої почуття або не знають, як ними поділитися.

Розлади настрою, розлади харчової поведінки та інші психіатричні захворювання також можуть підвищити ризик самогубства підлітка. Наприклад, молоді люди з шизофренією можуть чути голоси (слухові галюцинації), які ніби кажуть їм покінчити з життям, навіть якщо вони не хочуть помирати.

Але суїцидальні спроби у підлітковому віці – це у жодному разі не бажання померти, а скоріше протест, спроба привернути увагу до свого болю або заглушити його. Це ситуація, яку підліток не може вирішити самостійно, і про яку не може розповісти важливим для нього дорослим.

Можливо, немає довірливих стосунків із батьками, які не чують його та карають за помилки. І не маючи змоги достукатися та дочекатися допомоги, або відчуваючи надто сильний імпульс кардинально припинити страждання, яке він не може (не знає, як) припинити іншими способами, підліток може побачити єдиний вихід у самогубстві.

Чи є «найбільш ризиковий» вік для суїцидальної поведінки?

Коментар Антоніни Сорочинської:

– Психологи називають таким віком період  від 12 до 21 року – то час, коли змінюється гормональна система, що впливає й на поведінку та емоційні стрибки. Але у нас бували випадки звернень, наприклад, із суїцидальними думками у десятирічної дитини. А серед деяких вчених є думка, що підлітковий вік може тривати до 25 років.

Та окрім фізіологічних, під час війни накладаються й інші обставини. У дітей змінюється середовище, вони сумують за домом, втрачають контакт із друзями.

Виникають думки на кшталт «я тут не такий, як всі, я маю смішний вигляд» , «інші діти будуть мене булити, бо я зі Сходу».  Зокрема, до нашого осередку підлітки найчастіше звертаються із проблемами соціалізації.

Чи винні в цьому батьки?

Коментар Олени Лісової:

– Батьки не можуть мати контроль над думками дитини, до того ж думка про самогубство – не дорівнює вчинку. Час від часу вона може виникати у житті майже кожної дорослої людини: пробігати мигцем або ж нав’язливо сидіти у голові. Так само ця думка може з’являтися й і у більшості підлітків.

Справедливо буде сказати, що батьки відповідальні – за атмосферу, яка панує в сім’ї, наскільки вона є безпечною, і наскільки дитина, підліток відчуває, що батьки – це безпечні стабільні дорослі, з якими можна обговорити будь-яку тему.

Чудово, коли дитина, знаючи, що зробила якусь дурницю, думає не про те, що вдома її “вб’ють”, а що треба скоріше розповісти мамі, бо вона допоможе. Чудово, коли підліток, переживаючи важкі почуття, хоча б частково може поділитися ними зі своїми батьками й мати від них підтримку.

Батьки винні лише у випадку планомірного доведення ними підлітка до самогубства – це провина, яку встановлює слідство, і за яку передбачена кримінальна відповідальність.

Чи існують «червоні прапорці», за якими можна зрозуміти, що дитина має такий намір?

Коментар Антоніни Сорочинської:

– Найчастіше такі думки виникають в депресивному стані.

Перше, що може на нього вказувати – це збій режиму та рутини: дитина погано спить та їсть, хоча раніше могла швидко й міцно заснути та мала хороший апетит. Перестає турбуватися про себе, їй байдуже до свого зовнішнього вигляду.

Інше – зміна поведінки: раніше дитина була активною й мала багато друзів, а раптом почала замикатися в собі й рідко виходить навіть з кімнати. Або ж різко змінилося коло друзів.

У дитини може бути стан апатії: нічого не радує, не цікавлять заняття, якими раніше захоплювалася, як-то спорт або творчість. Втрачається мотивація до навчання. Або бракує енергії, немає сил ні на що, часті запаморочення.

Також можуть бути “емоційні гойдалки”: зазвичай спокійний підліток надто емоційно реагує з кожного приводу.

Тривожним прапорцем” є самоушкодження: порізи, подряпини. Підлітки можуть приховувати їх під довгими рукавами, й тому батьки часто дізнаються про них надто пізно. Втім, часто про цей намір діти заявляють відкрито: пишуть у соцмережах, або ж у розмові з батьками озвучують думки на кшталт “Навіщо мені жити?”.

Якщо дитина хоче собі нашкодити, з нею точно відбудуться якісь зміни, які батьки мають помітити та поставитися серйозно, не списуючи на “перехідний вік”.

Що робити, якщо дитина написала в соцмережах (або згадала в розмові), що хотіла б померти?

Коментар Олени Лісової:

– Найперше – поставитися до цього з увагою, НЕ сприймати такі заяви як шантаж або пусті погрози. Якщо проігнорувати їх, підліток може вирішити: «Ви мені не вірили – а я вам доведу».

Навіть якщо підліток вдається до маніпуляції, це означає, що він не знає, як розв’язати питання прямо, через діалог з батьками або іншими дорослими. І це сигнал про те, що дорослі щось упускають і не помічають: чомусь дитина не звернулася з цим питанням до них, а пішла до соцмереж. І про це потрібно з нею говорити, спробувати налагодити стосунок, відновити довіру.

Констатувати факт: «Ми побачили пост на твоїй сторінці, це нас дуже стурбувало, ми переживаємо за твою безпеку. Давай поговоримо про те, що тебе хвилює». Тобто спробувати побудувати діалог, щоби дізнатися, що саме спричинило цю заяву. Не агресивно, не маніпулюючи дитиною, не тиснучи на неї, з любов’ю та підтримкою – щоб вона була готова говорити.

Чи потрібно слідкувати за дитиною 24/7, щоб нічого не пропустити?

Коментар Антоніни Сорочинської:

– Постійний контроль, коли батьки перевіряють пошту та месенджери, заходять до кімнати без дозволу – йде від страху: переживають за дитину, але контакту з нею немає. Але тим самим можуть ще більше зіпсувати стосунки та емоційно віддалитися.

Важлива “золота середина”: не порушуючи кордонів підлітка, помічати, якщо з ним щось не так, і бути в емоційному контакті.

Можна підтримувати контакт, розробивши спільні ритуали. Наприклад, ввечері за чаєм обговорювати, як минув день, ходити кудись на вихідних, раз на тиждень замовляти улюблену їжу на вечерю. І таким чином завжди знати, чим живе дитина.

Як обговорювати з дитиною тему самогубства, щоб не зробити гірше?

Коментар Олени Лісової:

– Якщо батьки дізналися про суїцидальні тенденції в дитини, думки, наміри або навіть спроби, то перший крок – спробувати вирішити це з самою дитиною.

Підліток може вдаватися до спроби суїциду, якщо не бачить іншого виходу: “вікно” її сприйняття ситуації звужується до “щілини”. І завдання батьків – розширити його, аби з’явився “просвіт”.

Важливо не знецінювати ситуацію, яка хвилює підлітка, навіть якщо досвід підказує дорослим, що об’єктивно це не дуже важка ситуація. Адже для нього зараз це може виглядати найважливішим і найважчим у житті.

Також краще не звинувачувати, утриматися від коментарів на кшталт “що ж ти накоїв” або “я ж казала, що так робити не можна”: навіть дорослим може бути важко передбачити, до яких наслідків можуть привести їхні дії.

Натомість потрібно разом з підлітком розібрати проблему, навчити його, що робити у важких ситуаціях.

З’ясувати причини та наслідки, а найголовніше – підібрати та проаналізувати варіанти вирішення. Можна влаштувати спільний “мозковий штурм” та згенерувати якомога більше ідей, а потім обрати з них найкращу.

Підліток – це вже не зовсім дитина, і дорослішаючи, має зростати у своїй компетенції, ресурсі, впевненості: що б не сталося, це можна “розрулити”. Батьки тут можуть стати прикладом того, як можна вирішувати складні ситуації.

Якщо ж розмова заходить в глухий кут, і ці думки в дитини нікуди не зникають, вона говорить щось на кшталт “як добре тим, хто вмер”, батькам може теж знадобитися підтримка і, можливо, поради, як зробити взаємодію з дитиною більш ефективною. І щоб в дитини не виникало відчуття тиску, примусу, запропонувати: “Я хвилююся за тебе, хочу допомогти. Якщо не можеш розповісти мені – давай звернемося до психолога”.

Але буває й так, що підліток сам просить батьків відвести його до психолога. Такі прохання у жодному разі ігнорувати НЕ  можна.

Трапляються  випадки, коли дитина просить про допомогу, просить батьків посприяти їй знайти психолога, але батьки переконують її (і себе), що все нормально (з кращих міркувань, наче намагаючись показати дитині, що вона в порядку). Поки справа не доходить до самоушкоджуючої поведінки, про яку батьки дізнаються лише згодом.

Батькам також варто наголосити, що самогубство – не найкраще розв’язання проблем. Скоріше за все, ця людина не хотіла помирати, однак тепер позбавила себе шансу на щастя: адже життя складається не тільки з темних смуг – є і світлі, і їх шкода втратити.

При цьому не варто засуджувати людину, яка скоїла цей вчинок: мета розмови – зрозуміти підлітка, проговорити думки та почуття, які виникають у нього стосовно цього. І доречним буде меседж про те, що мама і тато в будь-якій ситуації готові підлітка вислухати та допомогти, він завжди може розраховувати на них.

Коли молоді люди дізнаються про самогубство когось із близьких знайомих (членів родини, друзів або однолітків), вони з великою імовірністю подумають або навіть можуть спробувати вчинити самогубство самі. Тоді батьки мають бути особливо пильними.

Дітям і підліткам може знадобитися додаткова підтримка, включаючи професійні консультації, щоб впоратися з сильними почуттями, які викликають в таких ситуаціях.