UA
Те, що відбувається у дитинстві, залишає відбиток на все життя.
Діти, які страждали від сильної депривації* у ранньому віці, мають менший розмір мозку у дорослому віці – доводять результати дослідження.
Це відкриття базується на скануванні мозку молодих людей з румунських інституційних закладів (будинків дитини, інтернатів) часів режиму Чаушеску, які пізніше були всиновлені британськими сім’ями.
Зараз експерти стверджують, що, попри те, що діти були всиновлені ще на початку 1990-х у сім’ї, де вони росли у любові й піклуванні, очевидно, що нехтування їхніми потребами у ранньому дитинстві залишило свій слід у структурах мозку.
“Найбільш разючий висновок для мене – те, що вплив на мозок зберігався і надалі”, – говорить проф. Едмунд Сонуга-Барке (Edmund Sonuga-Barke), співавтор дослідження з Лондонського королівського коледжу. І додає: “Результати показують, що здатність мозку змінюватись та відновлювати нейронні зв’язки (нейропластичність) є обмеженою. Ідея, що все можливо відновити, незалежно від попереднього досвіду, – не обов’язково правдива: навіть тоді, коли надалі дитина забезпечена найкращим піклуванням, все ще можна побачити ознаки тих ранніх негараздів”.
Складне становище дітей, які страждали від браку турботи, соціальних контактів і догляду, шокувало світ, коли після падіння комуністичного уряду в 1989 році правда спливла на поверхню. Репресивна політика Чаушеску забороняла аборти та контрацепцію, а ті, хто не мав дітей, платили податок. У результаті велика кількість дітей опинилася в дитячих будинках, де вони проживали в жахливих умовах.
Попередні дослідження за участю всиновлених дітей показали, що вони мали помітні розлади пізнавальних (когнітивних) функцій у дитинстві. І, хоча ці функції значно покращились у дорослому віці, в них все одно були високі показники різних станів, включаючи розлад гіперактивності з дефіцитом уваги (ГРДУ) та, вже у дорослих, високий рівень тривожності та депресії.
У журналі Proceedings of the National Academy of Sciences Сонуга-Барке та його колеги розповіли, як вони проводили сканування мозку та інші вимірювання 67 всиновлених румунів, які дітьми провели від 3 до 41 місяця в закладах інституційного виховання (будинку дитини, інтернаті), перебуваючи в тяжкій депривації. На момент дослідження їм було від 23 до 28 років.
Команда також провела сканування мозку 21 дорослого аналогічного віку, які народились та були всиновлені у Великобританії до того, як їм виповнилося 6 місяців.
Результати виявили, що у всиновлених румунів мозок менший в середньому на 8,6%, ніж у їхніх британських однолітків. Команда також встановила, що розмір зменшення був пов’язаний з тривалістю часу, проведеного в румунських закладах: кожен додатковий місяць був пов’язаний зі зменшенням загального обсягу мозку на 3 см3. “Що більше вони страждали на брак емоційних зв’язків, то меншим був їхній мозок”, – сказав Сонуга-Барке.
Проведений аналіз показав, що менший розмір мозку пояснює зменшене IQ і, хоча б частково, вищі показники ГРДУ, виявлені серед румунських усиновлених.
Серед наступних висновків команда виявила, що дві ділянки мозку показали подальше розходження в розмірах у порівнянні з усиновленими у Великобританії – хоча вони не відрізнялися за часом, проведеним у дитячих будинках.
Одна область мозку, яка включала праву нижню лобову звивину, у румунських усиновлених була меншою, ніж очікувалося, відносно загального зменшеного розміру мозку. Ця область є ключовим центром контролю поведінки.
Photograph: Courtesy of King’s College London
Друга область, яка включала праву нижню скроневу звивину – важливу область для слухової та зорової обробки, а також для деяких аспектів пам’яті – була більшою, ніж очікувалося, відносно загального зменшеного розміру мозку румунських усиновлених і, здається, мала захисний ефект. Що більше ця область, то менше симптомів ГРДУ у румунських усиновлених. Однак, команда зазначила, що не ясно, чи зростала ця область у відповідь на депривацію, чи деякі діти, на щастя, мали вроджену схильність.
“Я не думаю, що в цілій [людській] нейрології є кращі докази щодо компенсаторного ефекту у подібній вибірці з високим ризиком”, – сказав Сонуга-Барке. Він додав, що команда була здивована тим, що не виявила особливого впливу на мигдалину – область мозку, яка обробляє емоції.
Хоча дослідження не може довести, що рання депривація призводить до зменшення розміру мозку, Сонуга-Барке заявив, що це ймовірно. Він також зазначив, що спадковість, етнічні відмінності, загальний розмір тіла та особливості розвитку в утробі матері були виключені з причин зменшення мозку.
Команда запропонувала низку можливих механізмів, включаючи відсутність досвіду, важливого для нормального розвитку мозку, та хронічного стресу, який міг пошкодити мозок, що розвивається.
Однак Сонуга-Барке заявив, що залишається незрозумілим, які саме види депривації негативно впливали на розмір мозку і чи пов’язано це з браком піклування. Серед видів депривації виділяють: сенсорну, емоційну, психомоторну, соціальну, пізнавальну (когнітивну) тощо (прим. перекладача).
“Ми достатньо впевнені, що існують психологічні причини цих наслідків, пов’язані з недостатнім стимулюванням, відсутністю соціальної взаємодії й відсутністю прихильності та зв’язку”, – сказав він.
Професор Денис Марешаль з Бірбецького університету в Лондоні зазначив, звернув увагу на той факт, що депривація в румунських дитячих будинках була вкрай сильною. І зазначив, що дослідження підкреслило важливість забезпечення збагаченого середовища ** від народження.
“Залишається зрозуміти, чи призведе менша депривація, характерна для виховання в районах із низьким соціально-економічним статусом у Великобританії, до подібних довгострокових наслідків для структур мозку, чи ці м’якіші форми депривації можуть компенсуватися згодом за рахунок збагаченого середовища”.
*Депривація – позбавлення можливості задовольняти основні життєві потреби – психофізіологічні або соціальні, що зумовлює низку порушень психічного здоров´я різних ступенів стійкості. Здебільшого наслідки довготривалої повної депривації, її драматичний перебіг, стійкість і глибоке втручання в структуру особистості, зумовлюють схильність до деструктивної поведінки, психозу.
** Збагачене середовище – це стимулювання мозку його фізичним та соціальним оточенням. Мозок у стимюлювальних середовищах має вищі показники синаптогенезу та складніші дендритні альтанки, що призводить до збільшення мозкової активності.
Джерело: The Guardian
Переклад «Надія і житло для дітей» (Hope and Homes for Children)
Довідка від «Надія і житло для дітей»:
Українська система інституційних закладів дісталась нам у спадок від тоталітарної держави. Створена за радянських часів, вона залишається закритою, знеособленою, авторитарною. Більшість закладів засновані у 50-70-х роках минулого століття, є й такі, що існують з 1930-1940-х років. Досі існують установи, де живуть по 200 – 400 дітей.
В державі змінився політичний і соціальний устрій, підходи до виховання дітей, прийшло розуміння що таке свобода, інклюзія і рівність, а заклади залишаються незмінними. Сьогодні в Україні понад 106 тисяч дітей, живуть в інституційних закладах різних типів: будинках дитини, школах-інтернатах, навчально-виховних комплексах тощо. 92% з цих дітей мають хоча б одного з батьків.
Інтернати спричиняють непоправну шкоду дітям, адже не можуть забезпечити необхідні умови для розвитку дитини: індивідуальну увагу й турботу, постійне спілкування з хоча б однім значущим дорослим. Зростаючи в інституціях, ізольовані від суспільства, діти позбавлені елементарних речей: спілкування з рідними, можливості проводити час з друзями, ходити в кіно. Виростаючи, вони не мають елементарних навичок самообслуговування.
Статистика показує, що 20% випускників інтернатів мають судимість, 14% займаються проституцією, 10% протягом двох років після випуску здійснюють самогубство, і лише 10% повністю інтегруються в суспільство.
5,7 млрд грн щорічно витрачається на фінансування інтернатів в Україні. І лише 10% цих коштів витрачається безпосередньо на потреби дитини, решта – йде на оплату праці персоналу, комунальні платежі та інші видатки. Вартість виховання в інституціях у 6 разів вища, ніж вартість надання соціальних послуг вразливим сім’ям.
Значна частина дітей, що зростають без батьківського піклування, не досягає свого потенціалу в освіті та життєвих навичках, відтак не робить внеску до економіки країни.
“Подолання негативних наслідків виховання дитини в інтернаті вимагає фінансових вливань держави протягом усього її дорослого життя і є дорожчим для суспільства, ніж вчасна підтримка сім’ї”. (United Nations High Commissioner for Human Rights (2011) The rights of vulnerable children under age of three.)
