UA
Станом на кінець 2020 року в світі, згідно з оцінками, налічувалося 37,7 мільйона [30,2–45,1 мільйона] осіб, які живуть з ВІЛ-інфекцією, більш ніж дві третини з яких (25,4 мільйона) проживали в Африканському регіоні ВООЗ.
У 2020 році від причин, пов’язаних із ВІЛ-інфекцією, померло 680 000 [480 000–1,0 мільйона] осіб та ще 1,5 мільйона [1,0–2,0 мільйона] людей заразилися ВІЛ.
ВІЛ залишається однією з основних проблем глобальної громадської охорони здоров’я: на сьогоднішній день цей вірус забрав 36,3 мільйона [27,2–47,8 мільйона] людських життів.
В Україні близько 257 тисяч людей живуть з ВІЛ, і майже 70% із них знають про свій діагноз. Але все ще кожен третій українець або українка не знають про свій ВІЛ-статус.
З моменту реєстрації перших випадків СНІДу минуло вже 40 років, але ВІЛ-інфекція все ще залишається глобальною загрозою.
Світ відстає від виконання спільних зобов’язань щодо викорінення СНІДу до 2030 року, і справа не в нестачі знань чи коштів, а в структурній нерівності, яка перешкоджає ефективному застосуванню перевірених рішень для профілактики та лікування ВІЛ.
Немає методу, що дозволяє вилікувати ВІЛ-інфекцію. Однак завдяки розширенню доступу до ефективних засобів профілактики, діагностики та лікування ВІЛ та опортуністичних інфекцій, а також догляду за пацієнтами, ВІЛ-інфекція перейшла до категорії хронічних захворювань, що піддаються терапії, а ВІЛ-інфіковані можуть прожити довге та здорове життя.
За останні десятиліття було досягнуто суттєвого прогресу, але важливих глобальних цілей, намічених на 2020 рік, нажаль, досягнуто не було.
Роз’єднаність, нерівність та недотримання прав людини – вади суспільства, через які триває викликана ВІЛ глобальна криза в галузі охорони здоров’я. Поширення COVID-19 посилює проблеми, пов’язані з нерівністю, і заважає надавати людям, які живуть з ВІЛ, необхідні послуги, що робить їхнє життя ще важчим.
Тема Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом у 2021 році:
«Покінчити з нерівністю. Ліквідувати СНІД»
Кампанія 2021 року з особливим наголосом на те, щоб ніхто не залишився поза увагою, вказуючи на посилення дисбалансу щодо доступу до основних послуг з ВІЛ.
ВООЗ закликає забезпечити всім рівноправний доступ до послуг з профілактики, тестування, лікування та догляду у зв’язку з ВІЛ-інфекцією, включаючи вакцинацію від COVID-19 та інші послуги.
Загальна інформація:
Симптоми ВІЛ змінюються залежно від стадії інфекції. Протягом кількох перших місяців люди з ВІЛ, як правило, найбільш заразні, але багато хто з них дізнається про свій статус лише на пізніших стадіях. Протягом кількох перших тижнів після інфікування у людей може не з’являтися жодних симптомів або розвинутись грипоподібна хвороба, включаючи лихоманку, головний біль, висипання або біль у горлі.
У міру того, як інфекція поступово послаблює імунну систему, у інфікованої людини можуть з’являтися інші ознаки та симптоми, такі як опухлі лімфовузли, втрата ваги, пропасниця, діарея та кашель. За відсутності лікування можуть розвинутись такі тяжкі хвороби, як туберкульоз, криптококовий менінгіт, тяжкі бактеріальні інфекції та онкологічні захворювання, зокрема лімфоми та саркома Капоші.
ВІЛ може передаватися через різні рідини організму інфікованих людей, такі як кров, грудне молоко, насіннєва рідина та вагінальні виділення.
ВІЛ також може передаватися від матері дитині під час вагітності та пологів.
При звичайних повсякденних контактах, таких як поцілунки, обійми та потискання рук, або при спільному користуванні особистими предметами та вживанні продуктів харчування або води, передача інфекції не відбувається.
Важливо, що ВІЛ-позитивні особи з вірусною супресією, які отримують антиретровірусну терапію (АРТ), не передають ВІЛ-інфекції своїм сексуальним партнерам. Таким чином, ранній доступ до АРТ та надання підтримки для проведення терапії мають вирішальне значення не тільки для покращення стану здоров’я людей з ВІЛ, але також для запобігання передачі ВІЛ-інфекції.
Моделі поведінки та умови, що підвищують ризик зараження людей ВІЛ, включають:
- незахищений анальний чи вагінальний секс;
- наявність іншої інфекції, що передається статевим шляхом (ІПСШ), такий як сифіліс, герпес, хламідіоз, гонорея та бактеріальний вагіноз;
- спільне користування зараженими голками, шприцами та іншим ін’єкційним обладнанням та розчинами наркотиків при вживанні ін’єкційних наркотиків;
- небезпечні ін’єкції, переливання крові, пересадки тканин, медичні процедури, що включають нестерильні розрізи або проколювання; і
випадкові травми від уколу голкою, зокрема серед працівників охорони здоров’я.
ВІЛ піддається діагностиці за допомогою експрес-тестів, які дозволяють отримати результат того ж дня. Це значно полегшує діагностику та перехід до лікування та догляду. Також є можливість самостійного тестування на ВІЛ. Проте жоден тест на ВІЛ сам собою не забезпечує повну діагностику ВІЛ-інфекції; для підтвердження потрібне додаткове тестування, яке має проводитись кваліфікованим медичним чи соціальним працівником на місцях або у закладі охорони здоров’я.
Найбільш широко використовувані тести для діагностики ВІЛ виявляють антитіла, що виробляються імунною системою людини у відповідь на ВІЛ.
Більшість людей антитіла до ВІЛ виробляються протягом 28 днів після інфікування. Цей період, протягом якого антитіла до ВІЛ не виробляються у достатній кількості для виявлення за допомогою стандартних тестів, симптоми не виявляються, а передача ВІЛ вже можлива, називається «серонегативним вікном». Після інфікування передача ВІЛ можлива сексуальному партнеру або партнеру прийому наркотиків; можлива також передача ВІЛ-інфекції вагітним жінкам дітям під час вагітності або в період грудного вигодовування.
Після початкової діагностики для виключення будь-яких потенційних помилок у тестуванні чи звітності та до включення до програм з догляду та/або лікування рекомендується проведення повторного тестування. Однак після встановлення діагнозу та початку лікування повторне тестування не показано.
Тестування підлітків та дорослих вдалося зробити простим та ефективним, чого не можна сказати про тестування новонароджених дітей, народжених від ВІЛ-позитивних жінок. Для виявлення ВІЛ-інфекції у дітей віком до 18 місяців серологічного тестування недостатньо, тому для виявлення наявності вірусу має проводитися вірусологічне тестування (через шість тижнів або одразу після народження). В даний час набувають поширення нові технології, що дозволяють провести тест у місці надання допомоги та отримати результат у той же день, що дозволяє прискорити надання догляду та лікування.
Ризик ВІЛ-інфікування можна знизити шляхом обмеження впливу факторів ризику. Основні підходи до профілактики ВІЛ, які часто використовуються в поєднанні один з одним, включають:
- використання чоловічих та жіночих презервативів;
- тестування на ВІЛ та ІПСШ та консультування;
- тестування на туберкульоз (ТБ), консультування та направлення на лікування;
- добровільне медичне чоловіче обрізання (ДММО);
- використання антиретровірусних (АРВ) препаратів у профілактичних цілях;
- зменшення шкоди споживачам ін’єкційних наркотиків;
- ліквідація передачі ВІЛ-інфекції від матері.
